Електронне видання для вивчення Прикладної математики. Студент:Скалецький Юрій Андрійович

 
Скалецький Юрій Андрійович
E-Mail
Google+ Google+

Прикладна математика

Електронне видання

Скалецького Юрія




Що ж таке прикладна математика?

Прикладна математика (Applied mathematics) - це застосування математичних методів і алгоритмів в самих різних сферах життєдіяльності людини.

Математика, як, власне, і інші науки, історично виникла не просто «забави ради», а виходячи з потреб практичної діяльності людей. Найдавнішим математичною працею вважається кістка бабуїна (її вік - 37 тисяч років) з вибитими рисками, імовірно є результатом деяких обчислень.
Цей факт говорить про те, що всю математику можна вважати «прикладною» від народження. І саме практичні додатки мотивували розвиток математичних теорій, які стали згодом предметом вивчення «чистої» математики.

Застосування математики до будь-якої практичної проблеми починається з побудови математичної моделі .
Як відомо, початок - половина справи, і в даному конкретному випадку це працює на всі сто відсотків. Маючи завдання, сформульоване математично, можна вибрати алгоритм її вирішення з множини вже наявних, або розробити новий алгоритм. Уміння будувати і аналізувати математичні моделі, вибір і розробка методів розв’язання - все це навички математика - прикладника.

Сьогодні жодна серйозна задача не вирішується без використання обчислювальної техніки. Для прикладника комп'ютер - це інструмент, за допомогою якого він реалізує розв’язання задачі, - як ручка для письма або ложка для їжі. «Комп'ютер» розуміється як знання мов і засобів програмування, так і спеціалізованих пакетів програм для різних предметних областей.




Ким можуть працювати випускники прикладного відділення?

Відомо, що сьогодні на ринку праці високо цінуються програмісти. Проте ще більше цінуються (у тому числі і за кордоном ) програмісти, які отримали фундаментальну математичну базу. Таку базу ( а не просто вміння писати код ) можна отримати тільки в класичному вузі, яким є Одеський національний університет . Проте можливості працевлаштування випускників прикладного відділення не обмежуються тільки IT- компаніями. Наведемо список найбільш затребуваних і високооплачуваних вакансій, які може зайняти прикладної математик :

  • у сфері IT (розробник і керівник проекту, програміст, QA- engineer, дизайнер)
  • аналітик в науково-технічній, банківській, фінансовій, технічній, інформаційній, консалтинговій та маркетинговій сферах
  • актуарій в страховій компанії
  • керівник великого проекту
  • керівник і власник компанії


Чим займається математик-прикладник?

  • виступає в якості експерта в науково-технічній, IT, банківській, фінансовій, інформаційній, консалтинговій та маркетинговій сферах
  • вивчає проблему в будь-якій предметній області
  • будує математичну модель проблеми
  • визначає методи вирішення поставленої задачі
  • реалізує її вирішення з використанням сучасних технологій
  • інтерпретує отриманий результат в предметну область
  • рекомендує варіанти подальшого розвитку та оптимізації роботи системи, що вивчається


Чого навчають студентів-прикладників?

У процесі навчання студенти отримують такі навички:

  • використання математичних методів в різних прикладних областях
  • аналіз природничих, соціально-економічних та екологічних процесів
  • побудова математичних моделей реальних процесів і систем
  • вибір математичного алгоритму розв'язання задачі
  • аналіз комп'ютерної реалізації моделі
  • вивчення інформаційних систем методами математичного прогнозування і системного аналізу
  • володіння мовами програмування
  • застосування пакетів програм для вирішення прикладних задач в галузі економіки, фізики, хімії, біології, медицини, екології тощо
  • проектування і створення програм і програмних комплексів
  • проектування інформаційних ресурсів та систем
  • організація робіт і керування створенням програмного забезпечення

Таким чином, навчання на відділенні прикладної математики дасть вам:

  • розвиток логічного мислення
  • здатність швидко орієнтуватися в інформаційному потоці
  • здатність самостійно оволодівати новими напрямками і технологіями
  • здатність швидко аналізувати і генерувати нові знання
  • застосовність у всіх сферах життєдіяльності
  • вміння розв’язувати «те, що потрібно»
  • можливість легко працевлаштуватися, в тому числі за кордоном








Наукометрія — галузь наукознавства, що займається статистичними дослідженнями структури та динаміки масивів і потоків наукової інформації.

Поява наукометрії стала наслідком експоненціального зростання науки в середині XX століття, коли було звернуто увагу на зміну характеру наукових досліджень — наукові співробітники змушені витрачати майже 50% свого робочого часу на інформаційну діяльність.

В основному завдання наукометрії вирішуються спеціалізованими інститутами та інформаційними службами. Однак для приватних пошукових завдань реального користувача можна вибрати деякі методи, що дозволяють йому точніше орієнтуватися в інформаційному полі своєї предметної області. З безлічі вивчених і випробуваних наукометричних методів для вирішення інформаційних завдань користувача найбільш підходять такі методи: статистичний, підрахунку кількості публікацій, цитат-індекс. Крім того, є термінологічна плутанина — ідентична суть описується різними поняттями. За останні десятиліття наукознавці так і не навчилися формалізовано доводити рівні оцінок продуктивності наукової діяльності, навіть з використанням системного аналізу. Поява нових напрямів кількісного наукознавства (кіберметрії, вебометрії політикометрія та ін.) покликана виконати цю функцію.

Статистичний метод використовує такі вимірники, як кількість учених, журналів, замовлень на річні комплекти журналів у бібліотеках та інформаційних центрах. У його складі виділяються тимчасові динамічні залежності і стаціонарні розподіли. Тимчасова динаміка кількості журналів припускає використання двох індикаторів: кількість журналів і задані проміжки часу. Причому з двох задіяних розподілом індикаторів лише один (кількість журналів) є в повному розумінні індикатором (вимірником). Саме його значення відкладається по осі абсцис. Тимчасова динаміка кількості співавторів в бібліометричному аналізі використовує в якості основного індикатора: статті в цілому, написані декількома авторами; частку робіт з 1, 2, 3, 4 і більше авторами; середня кількість авторів статей. Значення феномена співавторства для інформаційного пошуку полягає в тому, що продуктивність і співавторство корелюють між собою. Це дозволяє виділити ядро найактивніших дослідників, кількість яких, як правило, невелика, і велика кількість авторів, які співпрацюють у невеликій кількості статей. Розподіл журналів за кількістю запитів на них у бібліотеках та інформаційних центрах значною мірою відображає їх актуальність і може бути використано при формуванні бібліотечного фонду. Але для користувача в самостійному інформаційному пошуку більш необхідно оцінювати публікації, розміщені в різних журналах.

При розподілі журналів за кількістю релевантних (відповідних інформаційної задачі користувача) публікацій в якості основного індикатора можливе використання кількості цих публікацій. Цей розподіл можна використовувати при організації самоінформації, тобто при виділенні «ядра» журналів, які повинен переглядати сам користувач. Розподіл середнього обсягу статей за авторами, окремими напрямками, авторами і організаціями (науковими або проектними), регіонами, доцільно проводити в табличному варіанті через багатофакторні індикатори. Таким чином, в методі підрахунку публікації вимірником є кількість наукових продуктів (книг, статей, звітів та ін.), що об'єднуються загальним терміном — «публікація». Хоча наукометричний індикатор «кількість наукових публікацій» розроблений краще за інших, в конкретних випадках його застосування необхідно встановлювати формалізовану процедуру «зважування» публікацій різних типів та окремих публікацій. Такий вимірювач відкриває низку цікавих практичних можливостей в бібліометрії, так як в загальному випадку крива зростання кількості публікацій мають різноманітний вид. Вони дозволяють судити про актуальність і перспективність даного наукового напрямку і сприяють раціональнішому передпроектному опонуванню наукової діяльності саме на стадії планування своєї роботи, вибору актуальної теми свого майбутнього дослідження.

Розподіл вчених за кількістю публікацій дозволяє не тільки виявити продуктивність, але й визначити ранг вченого, і, отже, його значимість. Це допомагає обгрунтувати включення робіт даного дослідника в список літератури свого дисертаційного дослідження. Розподіл публікацій за науковими напрямками для різних країн дає можливість отримати уявлення про відносний рівень розвиненості окремих галузей науки в країнах, що може бути використане при виробленні рішення про вивчення публікацій тієї чи іншої країни в рамках своєї дослідницької роботи.

Метод цитат-індексу базується на обов'язковості посилань у наукових публікаціях; в його основі лежить наукометричний індикатор — кількість посилань. Цей метод використовується для вимірювання параметрів науки і продукту праці вченого — наукової публікації. Перспективи розвитку методу цитат-індексу більшою мірою пов'язані з розвитком мереж цитування. Використання стаціонарних розподілів даного методу необхідні швидше для фахівців інформаційних служб і бібліотек, ніж самим користувачам. Однак і користувач у власних інтересах може проводити дослідження розподілу журналів, розподілу наукових установ і вчених за їх цитованістю та ін.

Розподіл журналів з їх цитованістю можливо в декількох варіантах. Одним з них є розподіл журналів за кількістю посилань на них. Іншим — розподіл журналів за кількістю посилань на них, поділеній на кількість розміщених у цих журналах публікацій. Кількість посилань тільки один з індикаторів індивідуального внеску вченого в науку. Необхідний облік та інших індикаторів вкладу вчених, а також результатів опорних досліджень по зв'язку цих індикаторів з прихованою змінною. При розподілі публікацій за кількістю посилань в них має місце потенційне зниження кількості публікацій у міру збільшення кількості розміщених в них посилань. Саме ці публікації можуть дати повніше уявлення про стан певного наукового напрямку при проведенні інформаційно-пошукових робіт.

Метрія (від грец. metréo - вимірюю), частина складних слів, відповідна за значенням слову «вимір» (наприклад, геометрія, редагометрія,фотометрія). Метрія -кінцева частина складних іменників, що вносить значення: наука, наукова дисципліна або область знання, пов'язані з тим, що названо в першій частині слова (політикометрія,корупціометрія, стереометрія і т.п.).

Метрія – це напрям науки на стику до прикладної математики досліджується як складна система. Метрія є однією з найактуальніших проблем сучасності. Деякі дослідники взагалі вважають, що метрія- проблема століття. За будь-яких підходів та оцінок однозначно одне метрія - є проблемою, розв’язання якої для багатьох є актуальною справою. Це явище впливає на різні сторони суспільного життя: економіку, політику, управління, соціальну сфери, громадську свідомість, відносини. Головним питанням, яке не має на сьогодні чіткого і однозначного вирішення, є питання щодо визначення поняття метрія. У широко вживаний термін метрія різними авторами вкладається найрізноманітніший зміст, починаючи від загальних формулювань, які не містять конкретних ознак. Не з’ясовано також, чи можливо дати універсальне поняття метрії, яке б відповідало вимогам різних галузей науки. Разом з тим поняття метрія дає можливість визначити, а також наповнити конкретним змістом зазначений термін.

До числа невирішених питань метрії, які мають важливе теоретичне і практичне значення, відноситься і питання про шкалу. З’ясування цього питання дозволить більш глибоко і точно визначити сутність метрії.

В галузі метрії значний вклад зробив професор Огірко І. В. За свою 40 річну діяльність йому належить визначення таких понять як: культурометрія, редагометрія, ризикометрія, історикометрія, архітектурометрія та інші.

Він вніс вклад в розвиток таких напрямків:

  • фізикометрія (нелінійна механіка),

  • інвестометрія,

  • економетрія (економетрика),

  • хемікометрика.


Наукометрія передбачає застосування : статистики, математичного моделювання.

Фізикометрія – включає в себе теорію пружності, пластичності, механіки, в’язкопружності , дифракції.



  • Редагометрія

Редагометрія — новий напрям наукових досліджень. Розвиток науки незмінно пов'язаний з виникненням нової методології осмислення або структурування наукового знання. Саме з таким взаємопроникненням досягнень різних наук пов`язують розширення наукового бачення, виникнення нових можливостей прогнозування й розвитку певної галузі знань. Отож, вбачаємо новий напрям у справі творення книги – від задуму до матеріального носія в руках споживачів чи електронного варіанту у всесвітній мережі інтернет.наука розпочинається там, де починаються вимірювання. Має свої одиниці вимірювання й наука про видавничу справу та редагування (едитологія), наприклад такі як авторський та обліково-видавничий аркуші. Існують також і більш широкі приклади застосування різних вимірювань в теорії редагування [1-6], які дають свої нові й надзвичайно продуктивні результати. Ці роботи дали змогу виявити надзвичайно важливі для практики й цінні для науки закономірності функціонування помилок та спотворень у текстах видань. Редагометрія як наука, що сформувалась на стику теорії видавничої справи і редагування (едитології) та прикладної математики, поєднує в собі елементи математичних досліджень, редагування, моделювання та інформаційних технологій у вивченні редакторської майстерності й усього, що з нею пов’язане. Редагометрія опікується процесами, в результаті яких з'являються абсолютно нові якості, котрими не володіє жодна із системоутворюючих частин теорії видавничої справи і редагування та прикладної математики як такої. При цьому головна увага приділяється складності оцінювання рівня якості книги (чи електронного видання) та її редагуванню, які можна встановити, ґрунтуючись на показниках якості. Так, товар може задовольнити споживача за одним з показників якості або споживчих властивостей і водночас бути зовсім непридатним відносно інших споживчих властивостей. І, головне, слід наголосити на провідній ролі редагометрії в процесі формування та змін, як системоутворюючих елементів, так і самої системи знань. Більше того, як дослідники нової науки, наполягаємо на тому, що саме «в руках» редагометрії є метод, або сума методів, які універсально можуть бути прийнятні при дослідженні найрізноманітніших процесів редагування. Отож, редагометрія націлена на опанування проблем, які всі інші науки розглядають лише в низці інших явищ, що належать до їх предмета. Певним поштовхом до наукового обґрунтування терміна «редагометрія» і науки редагометрія стали такі вже відомі напрямки галузей знань, як геометрія, економетрія, ризикометрія, фізикометрія, інвестометрія, кваліметрія та інші. Крім того, за допомогою всесвітньої мережі інтернет, електронних видань почали розвиватися такі напрями, як наукометрія (на стику наук та метрології, вимірювання, кількісних оцінювань, експертизи). Таким чином, пропонуємо для позначення наукових знань, що сформувалась на стику теорії видавничої справи і редагування та прикладної математики, новий термін «редагометрія». Результати досліджень можуть бути застосовані не тільки в теорії редагування чи в прикладній математиці, вони міждисциплінарні й рівною мірою доступні і редакторам, і лінгвістам, і математикам, і кібернетикам, і іншим ученим. Незважаючи на те, що більшістю активних користувачів редагометрії можуть бути науковці в галузі теорії редагування, математики й кібернетики, найбільший інтерес у них викликають психологічні, культурологічні та соціологічні проблеми, які пов'язані з розвитком суспільства, а також можливості застосування зазначеної науки до вирішення філософських і матеріальних проблем, тобто проблем, пов'язаних з людиною й людським суспільством. При цьому, редагометрія виконує роль певного постачальника модельних аналогій, які згодом можуть бути наповнені реальним змістом самого досліджуваного предмета, хоча гуманітарні науки більше багаті розвиненими змістами, які можна використовувати як метафори, порівняння і модельні аналогії в науковому пошуку. Аналогія служить відправною точкою нового поняття, початком для оформлення в логічний зміст. Це – звичайна практика в науці. Зростаюча в наші дні потреба в редагометрії пояснюється ще й тим, що вона стає мовою міждисциплінарного спілкування, на якій можуть один одного зрозуміти математики, кібернетики й редактори, незважаючи на те, що кожен розуміє цю науку по-своєму. Оскільки йдеться про виявлення й використання загальних закономірностей у різних галузях знань, то цей підхід припускає міждисциплінарність. Останнє означає співробітництво в розробці редагометрії представників різних галузей науки.Студіювання наукового масиву в галузі редагометрії дають можливість погодитись, що редагометрія міждисциплінарна за своєю природою, оскільки головним орієнтиром для неї є пошук універсальних принципів організації певних систем (будь-якого роду), незалежно від конкретної природи їхніх елементів або підсистем. По-перше, виникнення концепції редагометрії можна певною мірою розглядати як новий етап еволюції науки як такої, який, з одного боку, опонує науковим спеціалізаціям, а з іншого – несе в собі нові можливості діалогу наук. По-друге, редагометрія зменшить пошуковий шлях проб і помилок, а "нав'яже" дії, засновані на внутрішніх властивостях системи, законів її розвитку. У такій ситуації значення законів редагометрії, формування впорядкованості важко переоцінити.По-перше, що саме є редагометрією? Це тільки ідеологія об`єднання різноманітних галузей знань чи дійсно існуюча дисципліна, з власним предметом, індивідуальними методами? Чи не є вона дублюванням, або видозміненням термінів вже існуючих наукових напрямів? По-друге, редагометрія визначилась зі своїми науковими проблемами й методами, але при цьому поки що не існує завершеної і єдиної загальноприйнятої термінології. По-третє, в редагометрії немає чіткого розуміння, за яких умов система поєднання двох наук набуває нових властивостей, а за яких з`являються якісно нові елементи і увесь процес зводиться лише до перекомбінування елементів, або до змінення їх кількості. З викладеного - висновок, що й у видавничій справі та редагуванні (едитології) працівники потребують застосування певних математичних навиків і вмінь, методів моделювання, сучасних інформаційних технологій. Результати редагометрії стануть основою при створенні комп’ютерних систем редагування текстів видань.









  • Корупціометрія



Корупціометрія-напрям на стику економіки ,корупції, права і математичного моделювання.Модулює ситуацію в країні, використовує методи статистики, соціологію, методи екстрених оцінок. Актуальність даної теми полягає в доведенні взаємозв’язку і як наслідок повної нерозривності.

Як дисципліна, включає в себе такі основні дидактичні одиниці: предмет та її методологія; історія світової думки; розвиток думки в Україні; теорія відносин; політична система суспільства; культура; еліти ; світовий політичний процес; прогнозування та ін. Історично - як об'єднані спільним інтересом групи людей, прихильників певних поглядів на шляхи розвитку суспільства . Прообрази сучасної корупції сформувалися ще за античних часів — у Стародавній Греції та в Римі. Корупція — протиправна діяльність, яка полягає у використанні службовими особами їх прав і посадових можливостей для особистого збагачення; підкупність і продажність громадських і політичних діячів. Найчастіше термін застосовується у відношенні до бюрократичного апарату і політичної еліти. Характерною ознакою корупції є конфлікт між діями посадової особи та інтересами його працедавця або конфлікт між діями виборної особи і інтересами суспільства. Багато видів корупції аналогічні шахрайству, що здійснюється посадовою особою, і відносяться до категорії злочинів проти державної влади. Корупції може бути схильна будь-яка людина, що володіє дискреційною владою — владою над розподілом якихось ресурсів, що не належать йому, на свій розсуд (чиновник, лікар тощо). Головним стимулом до корупції є можливість отримання економічного прибутку , зв'язаного з використанням владних повноважень, а головним стримуючим чинником — ризик викриття і покарання.За макроекономічними і політекономічними дослідженнями, корупція є найбільшою перепоною до економічного зростання і розвитку, здатною поставити під загрозу будь-які перетворення. Корупцію можливо класифікувати за багатьма критеріями: за типами взаємодіючих суб'єктів (громадяни і дрібні службовці, фірми і чиновники); за типом вигоди (отримання прибутку або зменшення витрат); за спрямованістю (внутрішня і зовнішня); за способом взаємодії суб'єктів, ступенем централізації, передбаченістю тощо. Історично корупція також розрізнялася за тим, чи відбувалося отримання неправомірних переваг за здійснення законних дій або незаконних дій . Різні прояви корупції мають різну етичну оцінку: одні дії вважаються злочинними, інші всього лише аморальними. До останніх, як правило, відносяться кумівство і заступництво на основі політичної орієнтації, які порушують принцип мерітократії. Слід відрізняти корупцію від лобізму. При лобіюванні посадова особа також використовує свої владні повноваження для підвищення шансів перепризначення або для просування посадовими сходах в обмін на дії на користь певної групи. Корупція - є однією з найактуальніших соціальних проблем сучасності. Деякі дослідники взагалі вважають, що корупція стала основною політичною проблемою кінця XX століття. За будь-яких підходів та оцінок однозначно одне - корупція є проблемою, розв’язання якої для багатьох країн є надзвичайно актуальною справою. Корупція в сучасних умовах стала чинником, який реально загрожує національній безпеці і конституційному ладу. Це явище негативно впливає на різні сторони суспільного життя: економіку, політику, управління, соціальну і правову сфери, громадську свідомість, міжнародні відносини. Корумповані відносини все більше витісняють правові, етичні відносини між людьми, із аномалії поступово перетворюються у норму поведінки. Головним питанням, яке не має на сьогодні чіткого і однозначного вирішення, є питання щодо визначення поняття корупції. У широко вживаний термін «корупція» різними авторами вкладається найрізноманітніший зміст, починаючи від зведення корупції до такого злочину як одержання хабара, закінчуючи визначенням корупції за допомогою загальних формулювань, які не містять конкретних ознак правопорушення (стійкий зв’язок, система взаємовідносин тощо). Не з’ясовано також, чи можливо дати універсальне поняття корупції, яке б відповідало вимогам різних галузей науки, що становить корупція у правовому відношенні. Разом з тим, визначення поняття корупції дає можливість визначитись з колом корупційних діянь, а також наповнити конкретним юридичним змістом зазначений термін. До числа не вирішених питань, які мають важливе теоретичне і практичне значення для антикорупційної діяльності, відноситься і питання про механізм корумпованих відносин. З’ясування цього питання дозволить не лише більш глибоко і точно визначити соціальну сутність корупції та її правову природу, але і виробити адекватні заходи протидії цьому злу. Іншими словами, механізм протидії корупції повинен виходи¬ти з механізму корумпованих відносин.

Найнебезпечніші форми корупції кваліфікуються як кримінальні злочини. До них, перш за все, відносяться розтрата і хабарі. Розтрата полягає у витраті ресурсів, довірених посадовій особі, з особистою метою. Вона відрізняється від звичайної крадіжки тим, що спочатку особа отримує право розпоряджатися ресурсами легально: від начальника, клієнта тощо. Хабар є різновидом корупції, при якій дії посадової особи полягають в наданні якихось послуг фізичній або юридичній особі в обмін на надання останнім певної вигоди першому. В більшості випадків, якщо дача хабара не є наслідком здирства, основну вигоду від операції отримує хабародавець. До кримінальних злочинів також відноситься купівля голосів виборців . Корупція часто є приводом для закликів до насильницької зміни влади. При цьому звинувачення нерідко пред'являються не тільки конкретній політичній еліті, але і політичній системі в цілому. Як відзначає Оскар Аріас Санчес, авторитарні режими здатні успішно приховувати переважну більшість зловживань владою від громадськості, так що висновок про їх корумпованість робиться на основі аналізу непрямих свідоцтв і згубних для всього суспільства наслідків. Навпаки, корупція в демократичних режимах часто отримує широкий розголос і присікається перш, ніж вона починає завдавати істотного збитку. Проте періодичні скандали викликають у громадян сумніви в своїй здатності робити вплив на процес ухвалення в країні політичних рішень і розчарування в демократії. Побутова корупція породжується взаємодією пересічних громадян і чиновників. У неї входять різні подарунки від громадян і послуги посадовій особі і членам його сім'ї. До цієї категорії також відноситься кумівство . Ділова корупція виникає при взаємодії влади і бізнесу. Наприклад, у разі господарської суперечки, сторони можуть прагнути заручитися підтримкою судді з метою винесення ухвали в свою користь. Корупція верховної влади відноситься до політичного керівництва і верховних судів в демократичних системах. Вона стосується груп, що стоять у влади, недобросовісна поведінка яких полягає в здійсненні політики в своїх інтересах і в збиток інтересам виборців. Корупція в сучасних умовах стала чинником, який реально загрожує національній безпеці і конституційному ладу. Це явище негативно впливає на різні сторони суспільного життя: економіку, політику, управління, соціальну і правову сфери, громадську свідомість, міжнародні відносини. Корумповані відносини все більше витісняють правові, етичні відносини між людьми, із аномалії поступово перетворюються у норму поведінки. Головним питанням, яке не має на сьогодні чіткого і однозначного вирішення, є питання щодо визначення поняття корупції. У широко вживаний термін «корупція» різними авторами вкладається найрізноманітніший зміст, починаючи від зведення корупції до такого злочину як одержання хабара, закінчуючи визначенням корупції за допомогою загальних формулювань, які не містять конкретних ознак правопорушення (стійкий зв’язок, система взаємовідносин тощо). Не з’ясовано також, чи можливо дати універсальне поняття корупції, яке б відповідало вимогам різних галузей науки, що становить корупція у правовому відношенні. Разом з тим, визначення поняття корупції дає можливість визначитись з колом корупційних діянь, а також наповнити конкретним юридичним змістом зазначений термін. До числа не вирішених питань, які мають важливе теоретичне і практичне значення для антикорупційної діяльності, відноситься і питання про механізм корумпованих відносин. З’ясування цього питання дозволить не лише більш глибоко і точно визначити соціальну сутність корупції та її правову природу, але і виробити адекватні заходи протидії цьому злу. Іншими словами, механізм протидії корупції повинен виходити з механізму корумпованих відносин.

Ринок корупційних послуг

Найпоширеніша децентралізована корупція, коли оборудки здійснюються індивідуально між посадовою особою і приватною особою. Проте додавання внутрішній корупції — між членами однієї організації — додає їй риси організованої злочинності. Згідно з законами біхевіоризму, потрапляючи в колектив, людина переймає правила поведінки, які в цьому колективі прийняті. Тому, якщо внутрівідомча культура така, що у відношенні до хабарів панує обстановка добросердя, деколи безвідповідальності при вирішенні службових питань, відсутність гласності при обговоренні провини співробітників, то новоприбулі приймуть таку поведінку як нормальне і слідуватимуть їй надалі. Розповсюдження корупції серед чиновників приводить до того, що в ній опиняються зацікавленими і підлеглі, і начальники. Оцінка потенційної вигоди і ризиків, пов'язаних з корупцією, в спрощеній формі описується моделлю Дана система досить стійка і цим забезпечує стабільність корупційної діяльності. Наприклад, можна зіткнутися з принципом презумпції сумлінності правоохоронних органів, який означає, що шанси викрити їх співробітника в неправомочних діях нікчемно малі. На практиці підлеглі ділять хабарі не тільки з начальством, але і між собою. Кінцевим висновком є формування специфічних для корупції внутрішніх ринків і економічних механізмів. Зокрема, виникають позиції з особливо високими нелегальними доходами. Боротьба між чиновниками за такі позиції формує внутрішній «ринок праці». У міру розвитку корупції відбувається деяка централізація ринку, починаючи з рівня окремих відомств, коли чиновники виробляють тарифи за ухвалення конкретних рішень, щоб понизити внутрішню конкуренцію за кожен хабар і підвищити загальний дохід. Підтримка стабільності нелегальних фінансових потоків вимагає адміністративних і законодавчих заходів, націлених на підвищення економічної вигоди від корупції і на зниження правових і соціальних ризиків.

Зацікавленість особи

Здирство практикується чиновниками, що володіють дискреційною владою перешкоджати комусь в отриманні ліцензій, спеціальних дозволів або будь-яких інших послуг, що входять в компетенцію чиновника. Якщо чиновник має повноваження оцінювати суму належних виплат , це також відкриває можливості для здирства. Зіткнувшись із здирством з боку держслужбовця, приватна особа постає перед вибором: або дати хабар (що зв'язане з ризиком викриття), або оскаржити дії держслужбовця через внутрішній або зовнішній наглядовий орган. Рішення залежить від того, наскільки затратна процедура оскарження, а також наскільки громадянин обізнаний про свої законні права і обов'язки держслужбовця. Змова виникає за тих же умов, що і здирство, проте відрізняється тим, що вигідний обом сторонам і полягає в здійсненні оборудки, що завдає збитку державі. Наприклад, в обмін на хабар, митний інспектор може занизити суму імпорту і тим самим зменшити суму, яку фірма-імпортер повинна сплатити на мита. У оборудку також можуть бути залучені структури, відповідальні за нагляд над чиновником. Одним з основних шляхів корупційного збагачення для бюрократії, особливо для верховної політичної еліти, є державні витрати.Інвестиційні проекти багато в чому визначаються рішеннями, які вищі чиновники приймають на свій розсуд. Крупні інвестиційні проекти (особливо, за участю іноземних корпорацій) часто припускають передачу монопольних прав переможцеві конкурсу, що обіцяє чиновникам особливо великі хабарі. Деякі проекти створюються спеціально для того, щоб певні групи отримували ренту («державну» або «адміністративну ренту») від тих, хто призначений як виконавець проекту. Державні закупівлі, як правило, припускають вибір об'єктивно кращої пропозиції з декількох на основі конкурсу, проте іноді чиновник може забезпечити перемогу продавця, що пообіцяв найбільші «комісійні» з операції. Для цього обмежується участь в конкурсі, його правила повністю не оголошуються тощо. В результаті закупівлі здійснюються за завищеною ціною. Позабюджетні рахунки часто створюються з легітимною метою (пенсійні, дорожні фонди тощо) Проте в деяких фондах, наприклад, для допомоги інвалідам, доходи можуть значно перевищувати реальні витрати, що стимулює бажання у деяких чиновників привласнити «надлишки». Навпаки, у разі дефіциту чиновники часто вирішують на свій розсуд, кому у результаті дістануться гроші. У деяких країнах, кошти, отримані через іноземну допомогу або від продажу природних ресурсів, прямують до спеціальних фондів, які менш прозорі і гірше контролюються, ніж бюджетні гроші. Через щохвилинні коливання цін на товари, визначити дійсну суму транзакції і величину відрахувань до таких фондів непросто, що дозволяє частину грошей перенаправляти в кишені чиновників. «Вилки» в законодавстві. Багато норм дозволяють судді вибирати між м'яким і жорстким заходами покарання, щоб він міг максимально врахувати ступінь провини, тяжкість правопорушення та інші обставини. При цьому у судді з'являється важіль дії на громадянина, що зробив правопорушення. Чим більша різниця між верхньою і нижньою межами покарання, тим більший хабар буде готовий заплатити громадянин. Альтернативне адміністративне стягнення. Існують норми права з накладенням альтернативного адміністративного стягнення, наприклад, штраф або арешт. Від більшості норм-«вилок» їх відрізняє не тільки ширший діапазон покарань , але і те, що правосуддя здійснюють представники виконавчої, а не судовоі, влади. Багато юристів вважають, що використання санкцій подібного вигляду виправдане тільки в кримінальному судовому процесі, але має під собою мало підстав в процесі адміністративному: "По-перше, судовий процес побудований на принципах відкритості , змагальності, усності і безпосередності розгляду. При адміністративному провадженні, громадянин, у більшості випадків, залишається наодинці з представником влади. По-друге, навіть найвища міра покарання за адміністративне правопорушення не настільки тяжка для правопорушника, як у кримінальному праві, для того, щоб її диференціювати. Перекваліфікація складу правопорушення. Іншим різновидом «вилок» є дублювання складу правопорушення в різних кодексах. Це відкриває можливості для перекваліфікації скоєного правопорушення в м'якшу категорію або навпаки, у важчу категорію. Розмежувати злочини і інші правопорушення часто складно через розмитість формулювань законодавства, і в таких ситуаціях посадові особи ухвалюють рішення на свій розсуд, що відкриває можливості для хабарів і здирства.

Корупція в приватному секторі

Як випливає з даного вище визначення, сфера корупції не обмежена державним сектором. Аналогічні зловживання відбуваються в громадських організаціях . У приватних комерційних підприємствах керівники використовують свою дискреційну владу при укладанні контрактів, наймі нових працівників, нагляді над підлеглими тощо. Це відкриває можливості для дій з метою отримання особистої вигоди, які при цьому можуть завдавати економічного збитку власникам або акціонерам компанії. Хабарі в приватному секторі прийнято називати «підкупом».У високо корумпованих бюрократичних апаратах більшість державних ресурсів свідомо прямують в канали, де їх найлегше розікрасти або де найлегше збирати хабарі. Політика правлячої еліти стає направленою на придушення механізмів контролю над корупцією : свободи преси, незалежності системи правосуддя, конкуруючих еліт і далі індивідуальних прав громадян. Так, деякі люди відзначають, що існують випадки, коли поведінка і зовнішній вигляд людини є сигналом для правоохоронних органів до затримання людини з метою здирства хабара. Існує також точка зору, що до корупції припустиме терпиме відношення. Згідно з одним аргументом, в історії розвитку багатьох країн (Індонезії, Таїланду, Кореї) були періоди, коли економіка і корупція росли одночасно. Згідно з іншим аргументом, хабарництво є лише реалізація ринкових принципів в діяльності державних і муніципальних структур. Таким чином, терпиме відношення до корупції допустимо в умовах економічного буму або поки вона не зачіпає ефективність ринку в цілому. Критики цієї точки зору заперечують, що унаслідок перерахованих вище причин, країни з високим рівнем корупції після періоду зростання ризикують втратити стабільність і впасти в низхідну спираль. У міру того, як держава викорінює корупцію, витрати на це мало окупне заняття зростають так, що для повної ліквідації корупції доведеться витратити великі зусилля. Порівнюючи втрати від корупції і витрати на викорінювання корупції для кожного її рівня, можна знайти оптимальний рівень корупції, що відображає найменші сумарні втрати. Виявляється, для суспільства вигідно не знищувати корупцію до кінця, просто через високу затратність цього процесу. Крім того, надмірне захоплення боротьбою з корупцією в збиток усуненню її причин здатне позбавити адміністративну систему гнучкості, а населення громадянських свобод. Правляча група може використовувати каральне законодавство для посилення свого контролю над суспільством і переслідування політичних супротивників.Корупція наносить багатомільярдні збитки міжнародній торгівлі. Саме це стало однією з причин зростання інтересу до проблеми міжнародної корупції останніми роками. Так, американські фірми-експортери стверджували, що вони часто програють вигідні контракти через те, що згідно із законом не мають права платити хабарі закордонним чиновникам. Навпаки, в більшості країн ОБСЄ хабара іноземним партнерам не тільки не заборонялися, але навіть могли бути списані з доходу при сплаті податків. Наприклад, у німецьких корпорацій такі витрати становили близько 5,6 млрд дол. в рік. Ситуація змінилася тільки в кінці 1997 р., коли країни ОБСЄ підписали «Конвенцію про боротьбу з дачею хабарів іноземним державним посадовим особам при здійсненні міжнародних ділових операцій». У виконання конвенції протягом подальших років були прийняті закони, що забороняють явним чином національним компаніям давати хабарі кому б то не було.

Причини корупції

Причини корупції для кожної із країн можуть відрізнятися, але головними серед них будуть невдало побудована система державного управління, непрофесійність топ-менеджерів в державі, відверто недосконала судова система, політична корупція в парламенті, брак політичної волі національних лідерів щодо ефективного протистояння проявам корупції, насамперед проявам політичної корупції, слабкість інститутів громадянського суспільства. Фундаментальна суперечність Виробництво будь-яких благ вимагає витрати певних ресурсів, що компенсується коштами, отриманими від споживачів цих благ. Зарплата службовців належить до витрат, що покриваються зрештою за рахунок споживача, проте їх діяльність визначається волею начальства і працедавця. Це призводить до ситуації, коли споживач отримує необхідну послугу або товар від службовця, але не може безпосередньо вплинути на діяльність цього службовця. Окремим випадком є суспільне благо, яке оплачується за рахунок податків і надається державними службовцями. Не зважаючи на те, що роботу чиновників фактично оплачують громадяни, їх працедавцем є держава, яка наділяє їх правом ухвалювати рішення, що зачіпають конкуруючі інтереси різних осіб, на свій розсуд. У відсутність у когось дискреційної влади, корупція була б неможлива. Проте персона або група, що володіє верховною владою, не в змозі самостійно забезпечувати реалізацію політики, яку вона визначає. Для цієї мети вона призначає адміністраторів, яких вона наділяє необхідними повноваженнями, в розпорядження яких вона передає необхідні ресурси, для яких вона встановлює правила поведінки і над якими вона здійснює нагляд. І тут виникає наступна проблема: Консервативність закону. На практиці інструкції міняються значно повільніше, ніж зовнішні умови. Тому вони залишають місце для дій на свій розсуд, оскільки інакше система управління стає абсолютно негнучкою, і невідповідність жорстких норм реаліям здатна повністю зупинити роботу. Проте це означає, що в непередбаченій законом, ситуації адміністратор може почати керуватися найвигіднішою рентою. Неможливість всеосяжного контролю. Нагляд вимагає витрат, але крім того, надмірно жорсткий контроль наносить удар по якості управлінського персоналу і приводить до відтоку творчо мислячих кадрів.

Таким чином, принцип управління сам по собі містить потенційну можливість для корупції. Ця можливість переростає в об'єктивні умови, коли потенційна рента переважає над ризиками.

Дана проблема багато разів відтворюється в бюрократичному апараті, оскільки адміністратори вищого рівня призначають своїх підлеглих тощо. Особливість систем з представницькою демократією полягає в тому, що вищі посади посідають політичні еліти, що отримали владні повноваження від народу і що ризикують втратою влади на наступних виборах. Більшість фахівців сходяться на тому, що основними причинами високої корупції є недосконалість політичних інститутів, які забезпечують внутрішні і зовнішні механізми заборони .

Боротьба з корупцією

На сьогоднішній день не відомі методи в педагогіці і менеджменті, які б гарантували, що людина буде ідеальним чиновником. Проте існує безліч країн з вельми низьким рівнем корупції. Більш того, відомі історичні приклади, коли дії, направлені на зниження корупції, привели до значних успіхів: Сінгапур, Гонконг, Португалія, Швеція. Це однозначно говорить на користь того, що методи боротьби з корупцією існують. З формальної точки зору, якщо не буде держави — не буде і корупції. Здатність людей на даному етапі розвитку ефективно співробітничати без держави піддається дуже сильним сумнівам. Проте, в умовах коли корупція поширена практично скрізь, розпуск корумпованих органів влади представляється одним з дієвих радикальних способів від неї позбавитися. Крім розпуску органів влади, існують три можливі підходи до зменшення корупції. По-перше, можна посилити закони і їхнє виконання, тим самим підвищивши ризик покарання. По-друге, можна створити економічні механізми, що дозволяють посадовим особам збільшити свої доходи, не порушуючи правила і закони. По-третє, можна підсилити роль ринків і конкуренції, тим самим зменшивши розмір потенційного прибутку від корупції. До останнього також відноситься конкуренція в наданні державних послуг, за умови дублювання одними державними органами функцій інших органів. Більшість методів, що позитивно зарекомендували себе, відносяться до внутрішніх або зовнішніх механізмів нагляду. Сюди входять внутрішні механізми і стимули, що існують в самому апараті управління: ясні стандарти виконання посадовими особами своїх обов'язків і строгий нагляд над кожним службовцем. З метою забезпечення нагляду часто виділяють особливі управління, які функціонують автономно. Наприклад, правоохоронні органи часто підкоряються розділу виконавчої влади, так само як і бюрократичний апарат, проте при цьому зберігають значну незалежність. Внутрішній контроль був основним способом боротьби з корупцією в монархіях періоду абсолютизму і досі зберігає високу ефективність. Зокрема, Макіавеллі вважав, що в монархіях, «правлячих за допомогою слуг», корупція менш небезпечна, оскільки всі «слуги» зобов'язані милостям государя і їх важче підкуповувати.

Контроль

Сюди відносяться механізми, які мають високий ступінь незалежності від виконавчої влади. Незалежна судова система, при якій бюрократ, що порушив закон, може бути легко і ефективно визнаний винним, різко знижує потенційну привабливість корупції. Одними з найефективніших інструментів контролю над корупцією бюрократичного апарату є свобода слова і ЗМІ. Зовнішній контроль характерний для країн з ринковою економікою і ліберальною демократією. Ймовірно, це пов'язано з тим, що для реалізації нормального функціонування ринку необхідні чіткі правила, механізми забезпечення виконання зобов'язань, зокрема, — ефективна правова система, що забезпечує здорове конкурентне середовище. Ліберальна демократія для досягнення своїх цілей також спирається на систему виборів, правову державу, незалежне правосуддя, розділення властей і систему «стримувань і противаг». Всі ці політичні інститути служать одночасно механізмами зовнішнього контролю над корупцією. Проте не всі положення ліберальної демократії однозначно сприяють боротьбі з корупцією. Прикладом може служити принцип розділення властей. Розділення властей по горизонталі стимулює їх нагляд один над одним. Наприклад, в парламентській демократії представницька влада має повноваження відправити уряд до відставки. З іншого боку, в президентській демократії гілці влади ще більш функціонально розділені. Не зважаючи на це, корупція в президентських республіках в цілому вища, ніж в парламентських, що можливо пов'язане саме з трудомісткістю процедури імпічменту президента. Далі, розділення властей за територіальним рівнем і пов'язане з цим перенесення більшої частини повноважень виконавчої влади на рівень місцевого самоврядування приводить до ефективного зменшення розмірів органів влади. Це підвищує інформаційну прозорість влади і зменшує корупцію. Проте, федеральний устрій держави, що забезпечує максимальну децентралізацію, часто приводить до регулювання різних аспектів однієї і тієї ж діяльності чиновниками різних інстанцій, і отже, до більшої корупції в порівнянні з унітарними державами. В демократичних країнах основним способом покарання вибраних представників за корупцію є відчуження їх від влади на наступних виборах. Мається на увазі, що сам виборець відповідає за ступінь чесності і відповідальності тих, кого він обирає. Не зважаючи на високу результативність виборів як зброї проти корупції, їх дія виявляється досить поволі. Кожні 30 років стабільної демократичної системи надають на корупцію такий же ефект, як власне перехід до ліберально-демократичної моделі правління. Низкою авторів висувалося припущення, що вади виборчого процесу можуть робити істотний вплив на розмах корупції. Навіть якщо вибори проходять без порушень, сама їх система може стимулювати виборця голосувати за того або іншого кандидата за ідеологічними причинами, ігноруючи корумпованість його особисто, його підлеглих або його партії в цілому. Ця гіпотеза знаходить підтвердження. Корупція виявляється значно менше в країнах, де в кожному виборчому окрузі вибирають декілька представників за мажоритарною системою, ніж в країнах з виборами за пропорційною системою і за закритими партійними списками або в країнах з маленькими виборчими округами і вибором одного представника в кожному окрузі. Це пояснюється тим, що мажоритарна система забезпечує найбільшу індивідуальну підзвітність, а вибір декількох представників або за відкритими партійними списками значно підвищує увагу, яку виборці приділяють чесності кандидатів. Ліквідація згаданих вище супутніх причин корупції також відноситься до антикорупційних заходів. Неконституційність корупціогених норм. Будь-які норми, що накладають на громадянина обмеження, можуть викликати корупцію, за винятком норм, що описують конституційні свободи і права людини. Останні накладають обмеження не стільки на індивідів, скільки на органи державної влади, будучи інституційними гарантіями як проти завищених вимог закону, так і проти наділення органів державної влади дискреційними повноваженнями[16]. Корупціогені ж норми неминуче порушують права і свободи людини і громадянина, закріплені в Конституції. Інформаційне забезпечення громадян. Цей метод включає аналіз законів з тим, щоб, проаналізувавши закон, чітко, лаконічно і дохідливо пояснити громадянам в чому полягають їхні права і обов'язки, які порушення що повинні за собою спричинити, як проходить судова процедура і що в ній враховується. Знаючи все це, громадяни будуть упевненіше поводитися, опинившись наодинці з тим, що підштовхує їх до дачі хабара чиновником. Відкритість відомчих систем. Прозорість операцій, що відбуваються всередині відомств, і належний громадський небюрократичний контроль (у тому числі громадський бюджетний моніторинг) сильно похитнули б фундамент корупції. Але такий механізм неможливо реалізувати повною мірою не тільки тому, що громадська перевіряюча система сама була б схильна до корупції, а тому, що таким чином інформаційна безпека громадян і фірм порушувалася б ще більше. Наприклад, державні служби часто зберігають конфіденційні дані про громадян, а органи безпеки і військові відомства здатні повноцінно виконувати свої функції тільки при забезпеченні секретності. Соціальне забезпечення чиновників. Першокласне медичне обслуговування, безпроцентні кредити для покупки нерухомості, велика пенсія — все це рівносильно підвищенню заробітної плати в державному секторі, і отже, збільшує втрати чиновника у випадку, якщо його зловлять на корупційній діяльності. Згідно з дослідженнями, цей захід не надає негайної дії на корупцію, проте сприяє підвищенню якості бюрократії з часом. Суть проблеми при боротьбі з корупцією сформулював Джеймс Медісон: «Якби людьми правили ангели, ні в якому нагляді над урядом — зовнішньому або внутрішньому — не було б потреби. Але при створенні правління, в якому люди відатимуть людьми, головна трудність полягає в тому, що в першу чергу треба забезпечити правлячим можливість наглядати над керованими; а ось услід за цим необхідно зобов'язати правлячих наглядати за самими собою» ). Одним з найважливіших стримуючих чинників для корупції є кримінальне законодавство. На практиці закони в більшості країн встановлюють досить вузькі рамки відносно інтерпретації видів корупції, які вважаються кримінальними злочинами, — щоб виключити ризик вибіркового застосування законодавства з метою придушення громадянських свобод і опозиції. Тому, наприклад, подарунок може вважатися хабаром тільки за наявності наміру зробити вплив на посадову особу. Якщо посадовій осібі згідно із законом не забороняється приймати подарунки в принципі, то довести факт хабара, як правило, важко. Навпаки, розтрата часто вважається доведеною за наявності збитку, незалежно від того, чи був намір у службовця привласнити кошти чи ні. Інша трудність, що особливо виявляється при масштабній корупції, коли більшість приватних осіб дають хабарі, відома в психології і теорії ігор як «дилема ув'язненого». З одного боку, якщо всі особи перестануть давати хабарі, то вони всі від цього виграють. Проте якщо тільки одна приватна особа відмовиться від хабарів, то вона поставить себе в украй невигідні умови. Нарешті, серйозною проблемою є згадана вище стійкість корупційних ринків. Сінгапурська стратегія боротьби з корупцією Сінгапурська стратегія боротьби з корупцією відрізняється строгістю і послідовністю, грунтуючись на «логіці в контролі за корупцією»: «спроби викоренити корупцію повинні грунтуватися на прагненні мінімізувати або виключити умови, що створюють як стимул, так і можливість схилення особи до здійснення корумпованих дій». У момент отримання незалежності в 1965 р., Сінгапур був країною з високою корупцією. Тактика її зниження була побудована на низці вертикальних заходів: регламентації дій чиновників, спрощенні бюрократичних процедур, строгому нагляді над дотриманням високих етичних стандартів. Центральною ланкою стало автономне Бюро з розслідування випадків корупції, в яке громадяни можуть звертатися зі скаргами на держслужбовців і вимагати відшкодування збитків. Одночасно з цим було посилено законодавство, підвищена незалежність судової системи (з високою зарплатою і привілейованим статусом суддів), введені економічні санкції за дачу хабара або відмову від участі в антикорупційних розслідуваннях, а також зроблені жорсткі акції аж до поголовного звільнення співробітників митниці і інших держслужб. Це поєднувалося з дерегулюванням економіки, підвищенням зарплат чиновників і підготовкою кваліфікованих адміністративних кадрів. В даний час Сінгапур займає лідируючі місця у світі за відсутністю корупції, економічною свободою і розвитком. Шведська стратегія боротьби з корупцією До середини XIX століття в Швеції корупція процвітала. Одним з наслідків модернізації країни став комплекс заходів, націлених на усунення меркантилізму. Відтоді державне регулювання стосувалося більше домашніх господарств, ніж фірм, і було засновано на стимулах (через податки, пільги і субсидії), ніж на заборонах і дозволах. Був відкритий доступ до внутрішніх державних документів і створена незалежна і ефективна система правосуддя. Одночасно шведський парламент і уряд встановили високі етичні стандарти для адміністраторів і стали домагатися їхнього виконання. Опісля всього декількох років чесність стала соціальною нормою серед бюрократії. Зарплати високопоставлених чиновників спочатку перевищували заробітки робітників в 12—15 разів, проте з часом ця різниця знизилася до двократної. На сьогоднішній день Швеція як і раніше має один з найнижчих рівнів корупції у світі. При розгляді проблематики суспільства з позицій державно-правової науки слід, однак, чітко визначитися стосовно того, що саме держава як орган влади та управління в масштабі всього суспільства виступає її стрижневим елементом, ядром. Держава хоча й найважливіша, але не одна організація в суспільстві. Кожна із частин — ланок системи суспільства має власну структуру, свої принципи організації та діяльності, самостійність у вирішенні питань, що належать до їх внутрішніх і зовнішніх справ. Отже говорячи про органи і організації, як особливі ланки системи, нам лише залишається добавити, що їхнє функціонування дозволить просуватися до більш ширшого і повного розвитку і зрештою до досконалості.

Соціометрія

Соціометрія- вивчення внутрішніх групових зв'язків та ієрархії в групах .

Історія методу

Під соціометрією розуміють методи дослідження корупції міжособистісних відносин шляхом вивчення виборів, зроблених членами групи по тих чи інших соціометричних критеріях. Термін «соціометрія» в перекладі означає вимірювання міжособистісних взаємин у групі. У суспільних науках він постав наприкінці XIX ст. у зв'язку зі спробами застосування математичних методів до вивчення соціальних явищ. Основна заслуга у створенні методології соціометричних досліджень, сукупності вимірювальних процедур і математичних методів обробки первинної інформації належить соціопсихологу Якобу Морено(1892—1974). Виробивши систему структурного аналізу груп, Морено сформулював і стратегічне завдання . Воно полягає у забезпеченні таких умов на виробництві і в житловому приміщенні, за яких люди працювали і жили б в оточенні симпатичних і симпатизуючих їм людей.

Соціометричне опитування істотно відрізняється від інших видів за характером вихідних даних, способами їхнього представлення, процедурою опитування та методах аналізу зібраної інформації. На відміну від інших видів опитування результатом виміру тут є не характеристика респондента (тобто значення ознаки, виміряної в тому чи іншому типі шкали, а взаємини між респондентами. Якщо в інших видах опитування відповідь усіх респондентів на будь-яке запитання породжує розподілення опитаних за ознакою, що відповідає даному запитанню, то відповіді всіх членів групи на дане соціометричне запитання породжують структуру відносин. Ця відмінність призводить до виникнення спеціальних способів представлення зібраних даних:отримана структура представляється у вигляді соціограми або таблиці- соціоматриці. Подальший розвиток соціометричних методів здійснюється, по-перше, шляхом уточнення інтерпретації результатів, отримуваних з їхньою допомогою (такі роботи проводилися в рамках так званої "стратометричної” концепції малих груп. По-друге, створюються різні модифікації процедури збору даних, що дозволяють розширити клас відносин, досліджуваних за допомогою соціометрії. Зокрема, нові методи дозволяють вивчати не тільки міжособові відносини, а й інші відносини між членами групи, а способи отримання інформації включають всі основні способи збору даних, що використовуються в соціології (опитування, спостереження, аналіз документів). До таких модифікацій відноситься, наприклад, “рефренометрія”, що дозволяє визначати для кожного респондента тих членів групи, думка яких його особливо цікавить, методика “вибору в дії” тощо. По-третє, розширюється клас об'єктів, відношення яких вивчаються з допомогою соціометричних методів. За їхньою допомогою вивчається, наприклад, структура складних організацій, відносини , тощо. Розвиток соціометрії у вказаних напрямках призвів до формування ширшого її визначення: під соціометричними методами розуміються методи дослідження структури відносин між будь-якими соціальними об'єктами. З цього визначення витікає і основне обмеження області використання соціометрії: досліджувані соціальні об'єкти являють собою певну систему, вивчення якої зовсім не вичерпується описом структури відносин між її елементами. Зокрема очевидно, що вивчення малих груп, окрім вивчення структури міжособистісних відносин, має включати вивчення групових норм та цінностей, соціально-демографічних та інших характеристик групи, а також зв'язків між різними класами характеристик. Важливим розділом соціометрії є моделювання соціальних процесів корупціометрії.

Процедура методу

Соціометричний метод опитування — один із різновидів опитування, який використовують для вивчення внутрішньоколективних зв'язків шляхом виявлення стосунків між членами колективу. Цей метод застосовують для дослідження міжособистісних стосунків і міжгрупових відносин . Він дає змогу соціологові вивчити склад малих соціальних груп, особливо неофіційних стосунків, одержуючи соціологічну інформацію про корупцію, яку іншим шляхом дістати майже неможливо. Технічний апарат соціометрії застосовують у різних сферах мікросоціології. Грамотне використання арсеналу соціометричних методів є передумовою для ґрунтовних теоретичних висновків про функціонування і розвиток груп, досягнення результатів у комплектуванні колективів. Мала соціальна група — реально існуюче утворення, в якому люди об'єднані певною спільною ознакою, спільною діяльністю або живуть а ідентичних умовах, обставинах і певним чином усвідомлюють свою належність до цього утворення.Оскільки чисельність малої групи обмежена, то суспільні відносини в ній виступають у формі безпосередніх особистих контактів. Вважається, що «нижня» межа чисельності малої групи становить три, а «верхня» — п'ятнадцять—двадцять осіб. У малій групі при соціометричному опитуванні кожному респондентові вручають соціометричну анкету (карточку) і список членів соціометричної групи. Прізвища членів групи кодують, наприклад, номером у списку групи. Соціометрична карточка, як і будь-яка соціологічна анкета, починається із звернення, в якому пояснюють мету опитування, викладають правила заповнення карточки, гарантують анонімність. У кінці після запитань дякують респонденту за співробітництво. У карточці повинно бути 7—8 критеріїв. Результати опитування заносять у соціоматрицю, яка компактно подає первинну інформацію і спрощує математичне опрацювання зібраних даних. Соціоматриця — це таблиця, у якій в рядках розміщують відповіді кожного із членів групи.

Соціометричні критерії

У соціометричному опитуванні важливим аспектом є соціометричний критерій, це запитання соціометричної анкети (тесту). Соціометричний критерій повинен: а) націлювати суб'єкт на вибір чи відхилення іншого члена групи для спільного вирішення того чи іншого завдання; б) не допускати обмежень щодо вибору відхилення будь-кого з членів чітко окресленої групи; в) бути зрозумілим усім членам групи, а також цікавим, якщо не всім, то більшості з них; г) переконувати людину в практичній спрямованості опитування. Соціометричні критерії поділяють на два основні класи: комунікативні і гностичні. Комунікативні критерії використовують для того, щоб виміряти реальні або уявні стосунки в групі, з'ясувати, як кожний член групи бачить своє безпосереднє оточення. Гностичні критерії призначені для відображення уявлень людини щодо її ролі, позиції в групі, а також для з'ясування того, хто, на її думку, обере її для спільного вирішення певного завдання, хто — знехтує. Ще один різновид соціометричних критеріїв — критерії ранжування. Вони забезпечують можливість для ранжування суб'єктом своїх стосунків з членами групи. Соціометрична процедура, за якої респондент обирає відповідно із заданим критерієм стільки осіб, скільки він вважає за необхідне, називається непараметричною. Параметрична процедура передбачає вибір із завчасно заданими кількісними обмеженнями.

Організаційну структуру в Україні репрезентовано різними соціологічними установами, які здійснюють теоретичні та прикладні дослідження проблем, готують фахівців тощо. Перш за все треба назвати такі: центри вивчення громадської думки, що утворені на громадських засадах у деяких містах і вивчають рейтинг діячів, розвиток неформальних рухів тощо. Результати роботи цих центрів використовуються в процесі прийняття рішень на різних рівнях управління суспільними процесами; установи при різних державних організаціях, і відомствах, що ведуть соціологічні дослідження за завданнями цих організацій, розробляюсь теоретико-методологічні проблеми відомчої роботи; соціологічні лабораторії , що виконують замовлення підприємств і організацій на проведення прикладних досліджень; соціологічні служби соціальних організацій, що здійснюють прикладні дослідження соціологічних проблем корупції, розробку соціальних технологій, соціальних програм тощо. Досягнення цієї мети реалізується в таких напрямах досліджень: історія, теорія і методологія вітчизняної та зарубіжної думки; особливості соціальної структури суспільства за умов становлення ринкової економіки: тенденції та механізми соціальної диференціації та стратифікації; динаміка масової свідомості та соціального самопочуття населення. Ціннісні орієнтації, потреби, інтереси та мотиви поведінки різних соціальних груп; розробка системи соціологічних показників та проведення моніторингових досліджень, що характеризують стан і динаміку суспільства. Соціодіагностика; соціальні умови формування ринкової економіки та підприємницької діяльності. Трудова мотивація за різних форм власності; соціальні та психологічні чинники ідентифікації й адаптації особистості за умов суспільної кризи; соціологія культури і масової комунікації; особливості життєдіяльності сім'ї на етапі трансформації суспільства; причини виникнення й механізми подолання корупції ,соціальних конфліктів;





  • Політикометрія

Політикометрія – розділ прикладної математики на стику політології та математики. Модулює політичну ситуацію в країні, використовує методи статистики, соціологію, методи екстрених оцінок, оцінок рейтингу політичних партій та аналізує їх чисельність. Актуальність даної теми полягає в доведенні взаємозв’язку держави і політичної системи і як наслідок повної нерозривності, адже в більшості випадків вони виступають як одне ціле.

Як навчальна дисципліна, політологія включає в себе такі основні дидактичні одиниці: предмет політології та її методологія; історія світової політичної думки; розвиток політичної думки в Україні; теорія влади і владних відносин; політична система суспільства; політична культура; політичні партії та партійні системи; політичні еліти та лідерство; світовий політичний процес; політичне прогнозування та ін. Історично політичні партії складалися як об'єднані спільним інтересом групи людей, організації прихильників певних поглядів на шляхи розвитку суспільства і держави, діяльність яких безпосередньо була спрямована на завоювання державної влади. Про¬образи сучасних політичних партій сформувалися ще за античних часів — у Стародавній Греції та в Римі.

Політична партія — це об'єднання прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, яке утворюється для участі у виробленні та здійсненні державної політики, виборах органів влади, представництва в їх складі. Єдиним інтересом політичної партії є політичний інтерес, опредмечений в її політичній активності. Політична партія є різновидом об'єднань громадян, яке створюється спеціально для участі в політичній діяльності, що й відрізняє її від інших об'єднань громадян (громадських організацій, об'єднань за інтересами, професійних спілок, релігійних організацій, трудових колективів), котрі формуються для здійснення будь-яких інших, але — і це основне — неполітичних інтересів і тому не можуть і не повинні бути суб'єктами політичної системи. Роль політичних партій у політичній системі сучасного суспільства полягає в тому, що вони являють собою первинні політичні інститути, знаходяться серед пересічних громадян, є своєрідними посередниками між народом, який реалізує за їх допомогою повноваження єдиного джерела влади, і державою як спеціально створеним та відносно відокремленим інститутом публічної влади в загальнонаціональному масштабі. Політичні партії за умов демократичного політичного режиму виконують такі функції:

  • 1) виявлення та акумуляції політичних настроїв;

  • 2) представництва політичних інтересів різних соціальних груп;

  • 3) формування політичних програм щодо можливих напрямків розвитку суспільства та держави;

  • 4) забезпечення конкуренції політичних поглядів;

  • 5) підготовки кадрів для політичної діяльності;

  • 6) реалізації політичних програм через загальнонаціональні Інститути влади та управління (у разі перемоги на виборах);

  • 7) політичного опанування (у разі поразки на виборах). Політичні партії є невід'ємним складовим елементом демократії, заснованої на засадах політичного плюралізму, непорушності прав та свобод людини і громадянина, насамперед — гарантій політичної свободи. Особлива роль політичних партій у .політичній системі сучасних економічно розвинених країн приводить до того, що сама сутність цих політичних систем часто ви-значається зарубіжними політологами як «правління політичних партій» або як «партійна демократія».

При розгляді проблематики політичної системи суспільства з позицій державно-правової науки слід, однак, чітко визначитися стосовно того, що саме держава як орган влади та управління в масштабі всього суспільства виступає її стрижневим елементом, ядром.

Політична система суспільства— упорядкована на засадах права система всіх політичних явищ, що функціонують і взаємодіють (або протидіють) у суспільстві з метою завоювання, утримання або участі у політичній владі; це механізм організації і функціонування політичної влади. Держава хоча й найважливіша, але не одна лише політична організація в суспільстві. До складу політичної системи суспільства входять такі недержавні громадські об'єднання, як партії, професійні спілки, жіночі організації, громадські рухи (наприклад, Народний рух в Україні), інститути громадської думки та ін. Елементи політичної системи суспільства: • суб'єкти політики — держава, політичні партії, політичні рухи, громадські об'єднання та ін.; • політичні норми і принципи; • політичні відносини; • політична ідеологія, свідомість, погляди, культура; • зв'язки між названими елементами. Взаємодія елементів (компонентів) політичної системи суспіль¬ства дозволяє виділити п'ять підсистем її функціонування. 1. Інституціональна — суб'єктний склад (народ, соціальні верстви, політичні партії, громадські організації та інші об'єднання громадян, трудові колективи, держава та ін.). 2. Нормативна (регулятивна) — система політичних (а також правових) норм і принципів, що регулюють відносини між наро¬дами, соціальними групами, партіями, політичними лідерами. 3. Функціональна — політичні відносини, політичний процес, політичний режим, оскільки через них формується, змінюється, здійснюється політика. 4. Ідеологічна — політична ідеологія, свідомість, погляди, культура, можливість громадянина оцінити політичне буття і обрати варіант поведінки. 5. Комунікативна — інтегративні (об'єднуючі) зв'язки всіх підсистем функціонування політичної системи суспільства в цілому . Кожна із самостійних частин — ланок політичної системи суспільства має власну структуру, свої принципи організації та діяльності, самостійність у вирішенні питань, що належать до їх внутрішніх і зовнішніх справ. Отже говорячи про державу, органи і організації, як особливі ланки політичної системи, нам лише залишається добавити, що це є найбільша розвитку сучасного суспільства, і їхнє функціонування дозволить нам просуватися далі до більш ширшого і повного розвитку і зрештою до досконалості, а цього не було б, якщо б не було політичної системи суспільства з її функціями, задачами і цілями на майбутнє.

Соціометрія

Соціометрія- вивчення внутрішніх групових зв'язків та ієрархії в групах .

Під соціометрією розуміють методи дослідження структури міжособистісних відносин шляхом вивчення виборів, зроблених членами групи по тих чи інших соціометричних критеріях. Термін «соціометрія» в перекладі означає вимірювання міжособистісних взаємин у групі. У суспільних науках він постав наприкінці XIX ст. у зв'язку зі спробами застосування математичних методів до вивчення соціальних явищ. Основна заслуга у створенні методології соціометричних досліджень, сукупності вимірювальних процедур і математичних методів обробки первинної інформації належить соціопсихологу Якобу Морено(1892—1974). Виробивши систему структурного аналізу груп, Морено сформулював і стратегічне завдання соціометрії. Воно полягає у забезпеченні таких умов на виробництві і в житловому приміщенні, за яких люди працювали і жили б в оточенні симпатичних і симпатизуючих їм людей.

Соціометричне опитування істотно відрізняється від інших видів за характером вихідних даних, способами їхнього представлення, процедурою опитування та методах аналізу зібраної інформації. На відміну від інших видів опитування результатом виміру тут є не характеристика респондента (тобто значення ознаки, виміряної в тому чи іншому типі шкали, а взаємини між респондентами. Якщо в інших видах опитування відповідь усіх респондентів на будь-яке запитання породжує розподілення опитаних за ознакою, що відповідає даному запитанню, то відповіді всіх членів групи на дане соціометричне запитання породжують структуру відносин. Ця відмінність призводить до виникнення спеціальних способів представлення зібраних даних:отримана структура представляється у вигляді спеціального малюнку (соціограми) або таблиці (соціоматриці).

Подальший розвиток соціометричних методів здійснюється, по-перше, шляхом уточнення інтерпретації результатів, отримуваних з їхньою допомогою (такі роботи проводилися в рамках так званої "стратометричної” концепції малих груп. По-друге, створюються різні модифікації процедури збору даних, що дозволяють розширити клас відносин, досліджуваних за допомогою соціометрії. Зокрема, нові методи дозволяють вивчати не тільки емоційні міжособові відносини, а й інші відносини між членами групи, а способи отримання інформації включають всі основні способи збору даних, що використовуються в соціології (опитування, спостереження, аналіз документів). До таких модифікацій відноситься, наприклад, “рефренометрія”, що дозволяє визначати для кожного респондента тих членів групи, думка яких його особливо цікавить, методика “вибору в дії” (наприклад, при дослідженні школярів молодших класів або дошколят кожній дитині дають декілька листівок і просять подарувати по одній листівці своїм товаришам) тощо. По-третє, розширюється клас об'єктів, відношення яких вивчаються з допомогою соціометричних методів. За їхньою допомогою вивчається, наприклад, структура складних організацій, відносини між родинами в селах та районах , тощо. Розвиток соціометрії у вказаних напрямках призвів до формування ширшого її визначення: під соціометричними методами розуміються методи дослідження структури відносин між будь-якими соціальними об'єктами. З цього визначення витікає і основне обмеження області використання соціометрії: досліджувані соціальні об'єкти(це може бути мала група, підприємство чи організація) являють собою певну систему, вивчення якої зовсім не вичерпується описом структури відносин між її елементами. Зокрема очевидно, що вивчення малих груп, окрім вивчення структури міжособистісних відносин, має включати вивчення групових норм та цінностей, соціально-демографічних та інших характеристик групи, а також зв'язків між різними класами характеристик. Важливим розділом соціометрії є моделювання соціальних процесів.

Соціометричний метод опитування — один із різновидів опитування, який використовують для вивчення внутрішньоколективних зв'язків шляхом виявлення стосунків між членами колективу. Цей метод застосовують для дослідження міжособистісних стосунків і міжгрупових відносин з метою їх поліпшення. Він дає змогу соціологові вивчити склад малих соціальних груп, особливо неофіційних стосунків, одержуючи соціологічну інформацію, яку іншим шляхом дістати майже неможливо.

Технічний апарат соціометрії застосовують у різних сферах мікросоціології. Грамотне використання арсеналу соціометричних методів є передумовою для ґрунтовних теоретичних висновків про функціонування і розвиток груп, досягнення значних практичних результатів у комплектуванні колективів, підвищенні ефективності їх діяльності.

Мала соціальна група — реально існуюче утворення, в якому люди об'єднані певною спільною ознакою, спільною діяльністю або живуть а ідентичних умовах, обставинах і певним чином усвідомлюють свою належність до цього утворення. Головною рисою малої групи є відчуття спільності, яке цементує взаємини у групі й відрізняє одну групу від іншої. Оскільки чисельність малої групи обмежена, то суспільні відносини в ній виступають у формі безпосередніх особистих контактів. Вважається, що «нижня» межа чисельності малої групи становить три, а «верхня» — п'ятнадцять—двадцять осіб.

У малій групі при соціометричному опитуванні кожному респондентові вручають соціометричну анкету (карточку) і список членів соціометричної групи. Прізвища членів групи кодують, наприклад, номером у списку групи. Соціометрична карточка, як і будь-яка соціологічна анкета, починається із звернення, в якому пояснюють мету опитування, викладають правила заповнення карточки, гарантують анонімність. У кінці після запитань дякують респонденту за співробітництво. У карточці повинно бути 7—8 критеріїв. Результати опитування заносять у соціоматрицю, яка компактно подає первинну інформацію і спрощує математичне опрацювання зібраних даних. Соціоматриця — це таблиця, у якій в рядках розміщують відповіді кожного із членів групи.

Соціометричні критерії

У соціометричному опитуванні важливим аспектом є соціометричний критерій, це запитання соціометричної анкети (тесту), в якій респондентам пропонується обрати одного або декількох членів досліджуваної групи (найчастіше для спільної діяльності в прожективній ситуації).

Соціометричний критерій повинен: а) націлювати суб'єкт на вибір чи відхилення іншого члена групи для спільного вирішення того чи іншого завдання; б) не допускати обмежень щодо вибору відхилення будь-кого з членів чітко окресленої групи; в) бути зрозумілим усім членам групи, а також цікавим, якщо не всім, то більшості з них; г) переконувати людину в практичній спрямованості опитування.

Соціометричні критерії поділяють на два основні класи: комунікативні і гностичні. Комунікативні критерії використовують для того, щоб виміряти реальні або уявні стосунки в групі, з'ясувати, як кожний член групи бачить своє безпосереднє оточення. Гностичні критерії призначені для відображення уявлень людини щодо її ролі, позиції в групі, а також для з'ясування того, хто, на її думку, обере її для спільного вирішення певного завдання, хто — знехтує. Приклад комунікативного критерію: «Кого б ви обрали своїм старостою?» А гностичний варіант звучав би так: «Хто з Вашої групи, на Вашу думку, хотів би обрати Вас старостою?» В обох випадках критерії сформульовані у позитивній формі, тобто орієнтовані на з'ясування вибору. Але існують і заперечні критерії, які фіксують негативне ставлення однієї людини до іншої. Ще один різновид соціометричних критеріїв — критерії ранжування. Вони забезпечують можливість для ранжування суб'єктом своїх стосунків з членами групи. Наприклад: «Вкажіть по порядку, з ким із членів Вашого колективу Ви хотіли б створити мале підприємство у першу чергу, у другу чергу, у третю чергу і т.д.?» Соціометрична процедура, за якої респондент обирає відповідно із заданим критерієм стільки осіб, скільки він вважає за необхідне, називається непараметричною. Параметрична процедура передбачає вибір із завчасно заданими кількісними обмеженнями. Наприклад, за сформульованим критерієм пропонують обрати із 8 осіб одного, двох чи трьох. Це знижує вірогідність спонтанних реакцій, непродуманих відповідей.

Екзит-пол

Опитування на виході або післявиборче опитування — опитування виборців, що проводиться соціологічними службами на виході з виборчих дільниць у день голосування, з метою прогнозування його результатів до часу оголошення офіційних даних виборчими комісіями.

Виборців опитують на умовах нерозголошення. Виходячи з припущення, що більшість відповідає правдиво, дані таких опитувань використовують для порівняння з офіційно оприлюдненими результатами голосування. У день виборів дані опитування широко висвітлюються на телебаченні та у пресі.

Досвід України

Досвід проведення післявиборчих опитувань в Україні засвідчив перспективу застосування цієї прогностичної моделі з незначною статистичною похибкою.В Україні найбільше опитувань на виході з дільниць проведено під управлінням Фонду «Демократичні ініціативи», який залучає до опитувань провідні соціологічні служби України. Власне фонд не проводить соціологічних опитувань, а бере на себе обов'язок узгодження та забезпечення якості.

Організаційна структура політикометрії в Україні

Організаційну структуру в Україні репрезентовано різними соціологічними установами, які здійснюють теоретичні та прикладні дослідження проблем, готують фахівців тощо. Перш за все треба назвати такі:

установи Академії Наук України, що здійснюють розробку загальних теоретико-методичних і галузевих соціологічних проблем;

центри вивчення громадської думки, що утворені на громадських засадах у деяких містах України і вивчають рейтинг політичних діячів, сприйняття трудящими політики уряду, політичну активність, розвиток неформальних рухів тощо. Результати роботи цих центрів використовуються в процесі прийняття рішень на різних рівнях управління суспільними процесами;

установи при різних державних організаціях, міністерствах і відомствах, що ведуть соціологічні дослідження за завданнями цих організацій, розробляюсь теоретико-методологічні проблеми державно-політичної та відомчої роботи;

соціологічні кафедри та лабораторії вузів, що готують спеціалістів, розробляють теоретико-методологічні проблеми, виконують замовлення підприємств і організацій на проведення прикладних досліджень;

соціологічні служби підприємств та інших соціальних організацій, що здійснюють прикладні дослідження соціологічних проблем, розробку і впровадження соціальних технологій, соціальних програм тощо.

Координує роботу Соціологічна асоціація України (САУ). Вона функціонує як наукова громадська організація при секції суспільних наук НАНУ і об'єднує соціологів-фахівців, що ведуть науково-практичну, дослідну, пропагандистську й педагогічну діяльність. Членство в ній може бути колективним та індивідуальним.

Провідним центром соціологічної роботи є Інститут соціології НАН України, який ставить своїм завданням виявлення закономірностей розвитку соціальних процесів як взаємодії багатьох соціальних груп і верств у різних сферах життєдіяльності суспільства.

Досягнення цієї мети реалізується в таких напрямах досліджень:

історія, теорія і методологія вітчизняної та зарубіжної соціологічної думки;

особливості соціальної структури суспільства за умов становлення ринкової економіки: тенденції та механізми соціальної диференціації та стратифікації;

динаміка масової свідомості та соціального самопочуття населення. Ціннісні орієнтації, потреби, інтереси та мотиви поведінки різних соціальних груп;

розробка системи соціологічних показників та проведення моніторингових досліджень, що характеризують стан і динаміку суспільства. Соціодіагностика;

соціальні умови формування ринкової економіки та підприємницької діяльності. Трудова мотивація за різних форм власності;

соціальні та психологічні чинники ідентифікації й адаптації особистості за умов суспільної кризи;

соціологія культури і масової комунікації;

особливості життєдіяльності сім'ї на етапі трансформації українського суспільства;

причини виникнення й механізми подолання соціальних конфліктів;



Бібліометрія — використання математичних та статистичних методів вивчення потоків наукових документів (книг, періодичних видань, та ін.) з метою виявлення тенденцій розвитку предметних галузей, особливостей авторства і взаємного впливу публікацій. Бібліометричні зв'язки, такі як цитування, взаємне цитування і взаємні посилання, авторське співцитування і колективне авторство, забезпечують документне підтвердження комунікацій у межах наукових галузей і між ними.

Бібліометрія зародилася в 60-і роки; пов'язана вона з кількісним аналізом документальних потоків. Термін «бібліометрія» ввів в 1969 році англійський вчений Алан Прічард. Вся бібліометрія побудована на аналізі даних про публікації — бібліографічних даних.

Об'єктами вивчення при бібліометричному аналізі науки є публікації, згруповані за різними ознаками (сегменти документопотоку, мікропотоки): авторами, журналами, тематичними рубриками, країнами та ін. Можливі два підходи до квантифікації інформаційних потоків:

перший — коли простежується динаміка досліджуваних об'єктів (публікацій, авторів, їх розподіл за країнами, рубриками наукових журналів тощо);

другий підхід — коли виявляються зв'язки між об'єктами, їх кореляція, класифікація. Розвиток цих двох підходів до дослідження науки тісно пов'язаний з появою унікальних баз даних Інституту наукової інформації ISI (Institute for Scientific Information, Philadelphia, USA).Бази даних ISI являють собою ідеальний полігон для бібліометричного аналізу, оскільки вони включають не тільки стандартні бібліографічні дані світового корпусу публікацій, але також і всі посилання, які є в цих публікаціях. Статистика публікацій та їх цитування дозволяє виявляти закономірності, темпи розвитку науки і відзначати несподівані «прориви». Завдяки базам даних ISI стало можливим ввести ряд кількісних критеріїв для оцінки стану науки в цілому і окремих її областей, а також оцінити внесок різних країн у загальносвітовий прогрес.



Кіберметрія (вебометрія) (англ. Cybermetrics) — аналіз потоків кіберінформації (усіх видів медіа-інформації) з використанням наукометричних, бібліометричних і інформаційних підходів. Область, що вивчає за допомогою бібліометричних методів характер і властивості мережі Web а також методологію дослідження World Wide Web.Видається журнал «Cybermetrics: International Journal of Scientometrics, Informetrics and Bibliometrics» (ISSN 1137-5019).

Ризикометрія- це а) економічні ризики, фінансові ризики, медичні ризики. б) фінансові ризики;
в) медичні ризики; г) економічні ризики;

Економетрія (Економетрика) — наука, яка вивчає кількісні та якісні економічні взаємозв'язки з використанням математичних і статистичних методів та моделей[1]. Сучасне визначення предмета економетрики було сформульовано в статуті Економетричного товариства, яке головними цілями проголосило використання статистики та математики для розвитку економічної теорії[2]. Теоретична економетрика розглядає статистичні властивості оцінок і випробувань, в той час як прикладна економетрика займається застосуванням економетричних методів для оцінки економічних теорій. Економетрика дає інструментарій для економічних вимірювань, а також методологію оцінки параметрів моделей мікро- та макроекономіки. Крім того, економетрика активно використовується для прогнозування економічних процесів як у масштабах економіки в цілому, так і на рівні окремих підприємств[3]. При цьому економетрика є частиною економічної теорії, поряд з макро-і мікроекономікою[4].

Термін «економетрика» складається з двох частин: «еконо» — від «економіка» і «метрика» — від «вимір». Економетрика входить в велике сімейство дисциплін, присвячених вимірам і застосуванню статистичних методів у різних галузях науки і практики. До цього сімейства відносяться, зокрема, біометрія, технометрика, наукометрія, психометрія, хемометрія, кваліметрія. Окремо стоїть соціометрія — цей термін закріпився за статистичними методами аналізу взаємин у малих групах, тобто за невеликою частиною такої дисципліни, як статистичний аналіз в соціології[5].

Біометрі́я — сукупність автоматизованих методів і засобів ідентифікації людини, заснованих на її фізіологічній або поведінковій характеристиці.

Всі системи біометричної ідентифікації виконують дві основні функції:

Реєстрацію

за декількома вимірюваннями зі зчитувального біометричного пристрою формується цифрове представлення (шаблон або модель) біометричної характеристики (в залежності від методу: відбиток пальця, малюнок райдужної оболонки ока тощо), відповідної реєстрованої людини;

Розпізнавання

один або декілька вимірів біометричної характеристики зчитуючого пристрою перетвориться на придатну для використання цифрову форму і потім порівнюється з:

  • єдиним шаблоном, відповідному людині, що перевіряється. Шаблон вибирається за попереднім запроваджуваним номером або кодом. Результати порівняння повертаються додатком — така процедура називається верифікацією або порівнянням «один до одного». Результатом порівняння зазвичай є число-ймовірність того, що порівнювані шаблони належать одній особі. Потім, з використанням будь-якого математичного критерію, приймається рішення про ідентичність шаблонів;

  • з усіма зареєстрованими шаблонами (без попереднього вибору шаблону і введення номера або коду). Як результат повертається список декількох найбільш схожих шаблонів (з найбільшими можливостями, отриманими при порівнянні). Потім, як і в попередньому випадку, з використанням будь-якого математичного критерію приймається рішення про ідентичність шаблонів. Така процедура називається ідентифікацією або порівнянням «один до багатьох».

Біометрична ідентифікація — засіб підтвердження: а) особи; б) належності паспорта його власникові — шляхом розпізнавання і зіставлення біометричних даних (кольору очей, малюнка сітківки ока, відбитків пальців, геометрії руки, рис обличчя тощо), що зафіксовані носіями цих даних, з особистими даними власника.В даний час існує безліч методів біометричної ідентифікації, які можна розділити на дві великі групи: статистичні та динамічні. Статистичні методи грунтуються на фізіологічній (статистичній) характеристиці людини, тобто унікальній властивості, даному йому від народження і невід'ємне від нього.

Статичні методи

  • За відбитком пальця. Найпоширеніший метод біометричної ідентифікації, в основі цього методу лежить унікальність для кожної людини малюнка папілярних візерунків на пальцях. Зображення відбитка пальця, отримане за допомогою спеціального сканера, перетвориться в цифровий код (згортку) і порівнюється з раніше введеним шаблоном (еталоном) або набором шаблонів (у випадку ідентифікації).

  • За формою долоні. Цей метод побудований на розпізнаванні геометрії кисті руки. З допомогою спеціального пристрою, що дозволяє отримувати тривимірний образ кисті руки, виходять вимірювання, необхідні для унікальної цифрової згортки, що ідентифікує людини.

  • За розташуванням вен на тильній стороні долоні. За допомогою інфрачервоної камери зчитується малюнок вен на тильній стороні долоні або кисті руки, отримана картинка обробляється, і за схемою розташування вен формується цифрова згортка.

  • За сітківкою ока. Вірніше, це спосіб ідентифікації за малюнком кровоносних судин очного дна. Для того, щоб малюнок став видно, людині треба подивитися на віддалену світлову точку, і підсвічується таким чином очне дно сканується спеціальною камерою.

  • За райдужною оболонкою ока. Метод заснований на унікальності малюнка райдужної оболонки ока. Для реалізації методу необхідні спеціальна камера і відповідне програмне забезпечення, що дозволяє виділити з отриманого зображення малюнок райдужної оболонки ока, за якою будується цифровий код.

  • За формою обличчя. У даному методі ідентифікації будується двох або трьох мірний образ обличчя людини. За допомогою камери і спеціалізованого програмного забезпечення на зображенні виділяються контури очей, брів, носа, губ і т. д. обчислюються відстань між ними. За цими даними будується образ, що перетворюється в цифрову форму для порівняння.

  • За термограмою особи. В основі цього методу лежить унікальність розподілу на обличчі артерій постачають кров'ю шкіру і виділяють тепло. Для отримання зображення використовуються спеціальні камери інфрачервоного діапазону.

  • Інші методи. Існують ще такі унікальні способи як ідентифікація за ДНК, піднігтьовим шаром шкіри, формою вуха, запахом тіла тощо.

Динамічні методи

  • Грунтуються на поведінковій (динамічної) характеристиці людини, тобто враховують особливості, характерні для підсвідомих рухів у процесі відтворення якої-небудь дії.

  • За рукописним почерком. Для цього методу використовується підпис людини (іноді написання кодового слова). Цифровий код формується за динамічними характеристиками написання, тобто будується згортка, в яку входить інформація щодо графічних параметрів, тимчасових характеристик нанесення підпису та динаміки натиску на поверхню тощо.

  • За клавіатурним почерком. Метод аналогічний вищеописаному, але замість підпису використовується кодове слово. Основна характеристика, за якою будується згортка — динаміка набору кодового слова.

  • За голосом. Існує багато способів побудови коду ідентифікації за голосом, як правило, це різні поєднання частотних і статистичних характеристик голосу.

  • Інші методи. Для даної групи методів описані вище тільки найпоширеніші, існують такі унікальні методи як ідентифікація за рухом губ, за динамікою повороту ключа в дверному замку тощо.

Показники оцінки якості методів біометричної ідентифікації та автентифікації

Якість методів біометричної ідентифікації та автентифікації оцінюються за:

імовірністю помилкової ідентифікації незареєстрованої особи (помилка першого роду);

імовірністю відмови зареєстрованої особі (помилка другого роду).

Кваліметрíя (рос. квалиметрия, англ. qualimetry, нім. Qualimetrie f) — наука про вимірювання якості об'єктів, вивчає та реалізує методи і засоби кількісної оцінки якості продукції.

Сьогодні за допомогою апарату кваліметрії почали оцінювати якість праці, якість працівника, якість освіти тощо. Можна вважати, що кваліметрія перетворюється в загальну науку про вимірювання, оцінку об'єктів різної природи - матеріального й нематеріального продукту, явища, процесу.

Кваліметрія передбачає структурування об'єкта вивчення (об'єкт у цілому - перший рівень спільності), поділ його на складові частини (другий рівень), які у свою чергу поділяються на частини (третій рівень) і т. д. При цьому виходить ієрархічна система, що зазвичай відбивається схемою чи таблицею. Далі виробляється оцінка експертами або іншим шляхом («вимірювання») кожної складової та встановлення її вагомості (важливості) й, нарешті, поєднання цих оцінок за певними правилами в загальну оцінку об'єкта.

Культурометрія — розділ науки на стику культури, прикладної математики і статистики.

Культурометрія оцінює рівень культурних надбань у художній творчості, в розвитку науки та мистецтва на основі рейтингу або статистики.

Культурне надбання — це часткове задоволення духовних потреб людини, оскільки потреби мають здатність постійно зростати або змінюватися, тому задовільнити їх можливо лише частково.

Культурометрія оцінює наскільки якісно і вдало відбувається розвиток у сфері культури яка змінюється з часом.

Для цього використовується метод експертних оцінок, що ґрунтується на основі думок експертів, після чого можна збудувати адекватну модель майбутнього розвитку того чи іншого об'єкта оцінювання. Це поняття може вживатися в таких значеннях:

Культурометрія — розділ науки на стику культури, прикладної математики і статистики.
Культурометрія оцінює рівень культурних надбань у художній творчості, в розвитку науки та мистецтва на основі рейтингу або статистики.
Культурне надбання — це часткове задоволення духовних потреб людини, оскільки потреби мають здатність постійно зростати або змінюватися, тому задовільнити їх можливо лише частково.
Культурометрія оцінює наскільки якісно і вдало відбувається розвиток у сфері культури яка змінюється з часом.
Для цього використовується метод експертних оцінок, що ґрунтується на основі думок експертів, після чого можна збудувати адекватну модель майбутнього розвитку того чи іншого об'єкта оцінювання. Це поняття може вживатися в таких значеннях:
- Рівень розвитку.
- Освіченість, вихованість.
- Рівень, ступінь досконалості якої-небудь галузі господарської або розумової діяльності.
- Алгоритми людської поведінки й символічних структур, які надають цій поведінці сенсу і значимості.

Дизайнометрія

У 1998 році Джон Р. Хаузер і Джеральд М. Кац написав основоположну статтю з назвою: « Метрика: є те, що ти виміряєш!» основою є те, що " легко вибрати метрику, а це важко вибрати добру метрику ". Тоді вони описати сім метричних зображень і сім найкращих практик. Грунтуючись на досвіді в розробці метричної системи у дизайні для моєї компанії.



Метричні зображення

  • Відстрочка нагород: Там може бути часова помилка - вимірюється в роках, між інвестиціями в дизайн і бізнес вигоди. Хороший дизайн метричної системи повинен забезпечувати збалансованість заходів головним чином в інтересах бізнесу (затримки) в процесі ознака того, що підтверджує передвіщений благо інвестицій.

  • Використання ризикованих нагороди: Вимірювання та нагородження тільки дизайн занадто ризиковано. Є дуже багато інших чинників, які повинні працювати в гармонії з чудовим дизайном.

  • Створенну метрику важко контролювати: причина / наслідок логічний ланцюжок між дизайном дій і бізнес-перевагами часто має безліч посилань. Хороший дизайн метрик системи необхідно сформулювати як кінцевої заходи бізнесу, а також показники, які команда може вплинути на сьогодні.

  • Випускаючи з уваги цілі: У сьогоднішньому конкурентоспроможному світі, кінцевою метою є успіх у бізнесі. Виберіть метрик, які забезпечують розуміння того, як регулювати дії і рішення, поки ще є час, щоб зробити зміни, необхідні для досягнення кінцевої мети.

  • Вибір метрики, які точно не так: Деякі значення легко збирати, інші дуже важко. Хоча це заманливо, щоб вибрати показники, які легко підрахувати точно, треба знати про ненавмисних наслідків.

  • Припускаючи, керівників і співробітників Вашої немає ніяких варіантів: дизайнери зайняті. Вони повинні відчувати час і зусилля, які вони проводять для збору і спілкуватися метрик варто Хороший дизайн метрик системи дозволить вашим дизайнерам приймати більш зважені рішення.

  • Мислення занадто вузько: Просто тому, що ви виміряв його в минулому або інші заходи, то не вважаємо, що це правильний метрики для ваших потреб Хороший дизайн метричної системи дозволить підвищити якість і своєчасність вирішення важливих для розробки.



Метрики практики

  • Початок, слухаючи клієнта: Як дизайнер, ми починаємо з розуміння наших клієнтів. Клієнтів дизайн метричної системи є зацікавленими сторонами системи; дизайнерів, менеджерів, ділових партнерів і провідних представників ділових кіл. Зрозуміти їх світ і їх потреби.

  • Розуміння роботи: Зрозуміти роботу системи метрик дизайн повинен грати у вашій організації і з вашою командою Розглянемо, як метрики використовуються для впливу на рішення та дії в рамках своєї команди і з партнерами проекту.

  • Зрозуміти взаємозв'язок: зіставлення ролі дизайну команда грає в доставці цінність для клієнта, і зв'язки і залежності між проектної діяльності і кінцевих клієнтів і бізнес-вигоди, може призвести до краще зосередитися на найближчу, середньострокову та довгострокову метрик .

  • Розуміння зв'язків: Розуміння зв'язку між інвестиціями дизайн і дії і впливу на бізнес і вигода клієнтаХороший дизайн метрична система дозволить Вам оптимізувати інвестиції, засновані на розумінні основних зв'язків.

  • Випробування кореляції і співробітника реакції: Як дизайнери, ми знаємо, привести в людський фактор. Хороший дизайн метрична система буде приймати до уваги як формальні практики та процесу, а також людського боку.

  • Залучення керівників та працівників: хороший дизайн метричної системи може бути успішним тільки якщо значення зібрані, організовані, і повідомляються. Це роблять люди. методи участі дизайн дуже корисні на даному етапі.

  • Шукайте нові парадигми: Хоча метрики може бути вельми кількісні і структуровані, підключитися до вашої творчої сторони. Хороший дизайн метрична система повинна розповідати історії з номерами, щоб впливати на рішення, які важливі для команди розробників.

Археометрія

Збірник «Археометрія та охорона історико-культурної спадщини» було засновано в 1997 р. як професійне видання Інституту пам’яткоохоронних досліджень. В даному збірнику публікуються роботи, присвячені вивченню та охороні пам’яток історико-культурної спадщини. Це обумовлює досить широке коло охоплюваної проблематики, включаючи статті про результати археологічних розвідок та стаціонарних розкопок, презентацію нових методик в польових та лабораторних дослідженнях, реставраційно-консерваційних роботах та ін., а також про джерелознавчі, історіографічні, правознавчі й інші аспекти пам’яткоохоронної справи. Окрему рубрику складають рецензії на нові роботи відповідної профільної тематики, які публікуються у вітчизняній та зарубіжній спеціальній літературі. Видання розраховане на широке коло читачів різної фахової орієнтації, які не байдужі до проблем збереження та дослідження пам’яток історії та культури.

















Огірко І. В., Паславська І. М. Методи інвестометрії у прийнятті ефективних інвестиційних рішень. В зб.: Формування ринкової економіки. Проблеми економічної кібернетики. Львів. ЛНУ ім. Ів. Франка. № 22, 2011. с.232-236.

І.В.Огірко, Ю.О.Шульжик Інвестометрія в євроінтеграційних процесах [Текст] / І.В.Огірко, Ю.О.Шульжик // Екон. України в євроінтеграційних процесах. - 2004. - Вип. 13. - С.74-78.

І.В.Огірко, О.М.Падовська Культурометрія - методи оцінки, моделювання та аналізу [Текст] / І.В.Огірко, О.М.Падовська // Вісник (Укр. акад. дизайну). - 2003. - №1. - С.51-58.

Партико З.В. Огірко І.В. Редагометрія —міждисциплінарна галузь знань // Держава та регіони. Серія: Соціальні комунікації. — 2010. — № 1. — С. 108-110.

Автоматизований навчальний курс з обчислювальної техніки та інформатики [Текст] / І.В.Огірко // Респ.конф. "Автоматизовані засоби викладання інформатики у техн. вузі": тези доп. - К., 1991. - С. 14-19.

Аналіз процесу висушування водовимивних фотополімерних друкарських форм [Текст] / І.Огірко, Л.Якубовська // Поліграфія і видавнича справа. - 1993. - №28. - С. 111-118.

Дослідження напружень і деформацій в друкарських формах ротаційних поліграфічних машин [Текст] / І.В. Огірко, В. М. Гембара, Й.З. Піскозуб // І Міжнар. симпозіум урк. інж.-мех. - Львів, 1993. - С. 77-82.

Моделювання впливу змащувально-охолоджуваної рідини на основі полімерів на процес механічної обробки деталей поліграфічних машин / І.В. Огірко, В.О. Лаптєв // Поліграфія і видавнича справа. - 1993. - №28. - С. 91-98.

Проблеми українізації САПР для поліграфічного машинобудування [Текст] / І.В. Огірко, С.А. Дубиняк // Проблеми українізації комп'ютерів: зб.ст. - Львів: Укр. полігр. ін-т ім. Івана Федорова, 1993. - С. 42-49.

Програмне та інформаційне забезпечення САПР друкарських форм [Текст] / І.В. Огірко, Н.Я, Данилишин // Звітна наук.-техн. конф. проф.-викл. складу наук. працівників і асп. (Укр. полігр. ін-т ім. Івана Федорова): тези доп. - Львів, 1993. - Вип.1. - С. 54-58.

Розробка САПР транспортуючих систем поліграфічних машин [Текст] / І.В. Огірко, С.А. Дубиняк // Препр. №293: доп. наук. конф. Т-ва наук. викладів П. Могили. - Львів, 1993 - С. 63-68.

Чисельний метод розв'язування задачі операторного програмування [Текст] / І.В. Огірко, Л.С. Роман // Проблеми українізації комп'ютерів: зб. ст. - Львів: Укр. полігр ін-т ім. Івана Федорова, 1993. - С. 82-87.

Вплив тиражестійкості друкарських фотополімерних форм на якість книжкової продукції [Текст] / І.В. Огірко,, М. Ясінський // Квалілогія книги. - 1996. - №1. _С. 20-21.

Комп'ютерні книги [Текст] / І.В. Огірко, М. Вітер, О. Огірко // Комп'ютерні технології друкарства. - 1998. - №2. - С. 104-105.

Дослідження пружно-деформованого стану фотополімерної форми на основі рівнянь теорії пружності циліндричної оболонки [Текст] / І.В.Огірко, Я.І.Дуб, М.Ф.Ясінський//Поліграфія і видавнича справа. - 1989. - №25. - С. 18-27.

Комп'ютерна технологія та цифровий друк [Текст] / І.В.Огірко, С.Ярема // Квалілогія книги. - 1996. - №1. - С. 20-21.

Методи визначення коефцієнтів вагомості показників якості книг [Текст] / І.В.Огірко, Л.Кулік // Квалілогія книги. - 1998. - №2. - С. 104-105.







9. Огірко І. В. ''Порометрія'' // Вікіпедія. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%BC%D0%B5%D1%82%D1%80%D1%96%D1%8F (дата 3 серпня 2014). – Назва з екрана.

16. Огірко І. В. ''Рефрактометрія'' // Вікіпедія. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%B5%D1%84%D1%80%D0%B0%D0%BA%D1%82%D0%BE%D0%BC%D0%B5%D1%82%D1%80%D1%96%D1%8F (дата 23 липня 2014). – Назва з екрана.



17. Огірко І. В. ''Еліпсометрія'' // Вікіпедія. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%95%D0%BB%D1%96%D0%BF%D1%81%D0%BE%D0%BC%D0%B5%D1%82%D1%80%D1%96%D1%8F (дата 19 липня 2014). – Назва з екрана.

66. Огірко І. В. ''Типометрія'' // Вікіпедія. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0%B8%D0%BF%D0%BE%D0%BC%D0%B5%D1%82%D1%80%D1%96%D1%8F (дата 19 серпня 2012). – Назва з екрана.



99. Огірко І. В. ''Хемоінформатика'' // Вікіпедія. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A5%D0%B5%D0%BC%D0%BE%D1%96%D0%BD%D1%84%D0%BE%D1%80%D0%BC%D0%B0%D1%82%D0%B8%D0%BA%D0%B0 (дата 31 липня 2011). – Назва з екрана.

121. Огірко І. В. ''Каузометрія'' // Вікіпедія. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B0%D1%83%D0%B7%D0%BE%D0%BC%D0%B5%D1%82%D1%80%D1%96%D1%8F (дата 30 квітня 2011). – Назва з екрана.



126. Огірко І. В. ''Хемометрика'' // Вікіпедія. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A5%D0%B5%D0%BC%D0%BE%D0%BC%D0%B5%D1%82%D1%80%D0%B8%D0%BA%D0%B0 (дата 29 квітня 2011). – Назва з екрана.

9. Огірко І. В. ''Корозіометр'' // Вікіпедія. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B7%D1%96%D0%BE%D0%BC%D0%B5%D1%82%D1%80 (дата 3 жовтня 2012). – Назва з екрана.



10. Огірко І. В. ''Корозіометрія'' // Вікіпедія. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B7%D1%96%D0%BE%D0%BC%D0%B5%D1%82%D1%80%D1%96%D1%8F (дата 22 вересня, 26 вересня 2012). – Назва з екрана.

60. Огірко І. В. ''Пірометрія". – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%96%D1%80%D0%BE%D0%BC%D0%B5%D1%82%D1%80%D1%96%D1%8F (дата 16 травня 2012). – Назва з екрана.



61. Огірко І. В. ''Термометрія". – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0%B5%D1%80%D0%BC%D0%BE%D0%BC%D0%B5%D1%82%D1%80%D1%96%D1%8F (дата 16 травня 2012). – Назва з екрана.

78. Огірко І. В. ''Кліометрія". – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BB%D1%96%D0%BE%D0%BC%D0%B5%D1%82%D1%80%D1%96%D1%8F (дата 10 січня 2012). – Назва з екрана.



95. Огірко І. В. ''Астрометрія". – Режим доступу:  https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D1%81%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%BC%D0%B5%D1%82%D1%80%D1%96%D1%8F (дата 6 листопада 2011). – Назва з екрана.



156. Огірко І. В. ''Пряма калориметрія". – Режим доступу:  https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%80%D1%8F%D0%BC%D0%B0_%D0%BA%D0%B0%D0%BB%D0%BE%D1%80%D0%B8%D0%BC%D0%B5%D1%82%D1%80%D1%96%D1%8F (дата 9 квітня 2011). – Назва з екрана.



157. Огірко І. В. ''Калориметрія". – Режим доступу:  https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B0%D0%BB%D0%BE%D1%80%D0%B8%D0%BC%D0%B5%D1%82%D1%80%D1%96%D1%8F (дата 9 квітня 2011). – Назва з екрана.



160. Огірко І. В. ''Біометрія". – Режим доступу:  https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D1%96%D0%BE%D0%BC%D0%B5%D1%82%D1%80%D1%96%D1%8F (дата 2 квітня 2011). – Назва з екрана.



17. Огірко І. В. Астрометрия [Електронний ресурс] / І. В. Огірко // Вікіпедія. – 2011 (3:45, 6 жовтня). – Режим доступу до ресурсу: https://ru.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%90%D1%81%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%BC%D0%B5%D1%82%D1%80%D0%B8%D1%8F&oldid=39013180.


Редагометрія

http://www.eduwiki.uran.net.ua/wiki/index.php?title=%D0%A0%D0%B5%D0%B4%D0%B0%D0%B3%D0%BE%D0%BC%D0%B5%D1%82%D1%80%D1%96%D1%8F



Наукометрія

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%B0%D1%83%D0%BA%D0%BE%D0%BC%D0%B5%D1%82%D1%80%D1%96%D1%8F




Політикометрія https://beta.wikiversity.org/wiki/%D0%9F%D0%BE%D0%BB%D1%96%D1%82%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%BC%D0%B5%D1%82%D1%80%D1%96%D1%8F


Корупціометрія

https://beta.wikiversity.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D1%80%D1%83%D0%BF%D1%86%D1%96%D0%BE%D0%BC%D0%B5%D1%82%D1%80%D1%96%D1%8F

Бібліометрія

https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%91%D1%96%D0%B1%D0%BB%D1%96%D0%BE%D0%BC%D0%B5%D1%82%D1%80%D1%96%D1%8F&action=history

Кіберметрія

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D1%96%D0%B1%D0%B5%D1%80%D0%BC%D0%B5%D1%82%D1%80%D1%96%D1%8F

Безпекометрика

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B5%D0%B7%D0%BF%D0%B5%D0%BA%D0%BE%D0%BC%D0%B5%D1%82%D1%80%D0%B8%D0%BA%D0%B0

Економетрія (Економетрика)

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%95%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D0%BE%D0%BC%D0%B5%D1%82%D1%80%D1%96%D1%8F

Біометрі́я

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D1%96%D0%BE%D0%BC%D0%B5%D1%82%D1%80%D1%96%D1%8F

Кваліметрíя

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B2%D0%B0%D0%BB%D1%96%D0%BC%D0%B5%D1%82%D1%80%D1%96%D1%8F_%D0%BF%D1%80%D0%BE%D0%B4%D1%83%D0%BA%D1%86%D1%96%D1%97

Культурометрія https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D1%83%D0%BB%D1%8C%D1%82%D1%83%D1%80%D0%BE%D0%BC%D0%B5%D1%82%D1%80%D1%96%D1%8F

Культурометрія

https://www.youtube.com/watch?v=w5axR7Pgr2s

Дизайнометрія

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B8%D0%B7%D0%B0%D0%B9%D0%BD%D0%BE%D0%BC%D0%B5%D1%82%D1%80%D1%96%D1%8F

Дизайнометрія

https://www.youtube.com/watch?v=u0roHJZ4ago

Архітектурометрія

https://www.youtube.com/watch?v=dHIRYUwZRDY



Історикометрія Огірко Ігор Васильович

https://www.youtube.com/watch?v=bPxvTBeJy4E







































Русин Б. П. В. М. Михайловський – засновник нового наукового напрямку "Фізикометрія” / Б. П. Русин // Відбір і обробка інформації. - 2014. - Вип. 40. - С. 5-9. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/vioi_2014_40_4.pdf.